The Resurrection of Lazarus

The Resurrection of Lazarus


In the Jewish tradition, the Jerusalem Talmud tells us – “For the first three days after death, the soul floats above the body, thinking that it will return to the body. When the soul sees the body, that the appearance of the face has changed, it leaves the body and goes its way.” – “Yevamot 16:3.”

This idea places a strong focus on the significance of treating the body of the departed with respect and reverence throughout this time. The background of it is that when we were grieving the loss of our loved ones, it was a comfort to believe that their soul was still with them, and that they were honouring their memory by treating their body with respect. This was done as a way to pay tribute to the person they had lost.

Yet when Jesus lived, did those who followed the Jewish tradition have this concept in their minds? The correct response is “yes.”

In the Christian faith that we follow, these verses from “1 Corinthians 6:19-20” serves as a potent reminder that our bodies are temples of the Holy Spirit and that we should glorify God with our bodies. “Haven’t you yet learned that your body is the home of the Holy Spirit God gave you, and that he lives within you? Your own body does not belong to you. For God has bought you with a great price. So, use every part of your body to give glory back to God because he owns it.” – Living Bible

These verses also reminds us that we should honour God with our bodies. Meaning that even after death, our bodies should be treated with reverence and dignity since they were once the dwelling place of the Holy Spirit. This is because our bodies were once the dwelling place of the Holy Spirit.

What has this to do with the very familiar story of Lazarus?

Let me first recount for us the story relating to – Mary, Martha, Lazarus and Jesus.

The Biblical story is found in – “John 11:1-44” and it is a is a powerful testimony to the life-giving power of Jesus Christ.

What was the problem exactly?

In the narrative, we get a glimpse of the profound connection that Jesus shared with his disciples Martha, Mary, and Lazarus. After learning that their brother Lazarus was in a critical condition, Lazarus’ sisters prayed to Jesus, imploring him to come and restore their brother to health. But, rather than hurrying to their assistance, Jesus delayed two days before making the trek to Bethany “John 11:5-6.” Both Martha and Mary were overcome with sorrow and apprehension over those two days of delay. This delay may appear to be cruel or callous, but it was done for a very specific reason. It is easy to understand why Martha and Mary were inconsolable confused and overcome with grief.

When Jesus finally arrived in Bethany, Lazarus had already been dead and buried for four days. Martha and Mary were understandably heartbroken, but Jesus comforted them, saying, “I am the resurrection and the life. The one who believes in me will live, even though they die; and whoever lives by believing in me will never die” – “John 11:25-26.

And then, in a moment that must have seemed too good to be true, Jesus called out to Lazarus’ lifeless body, saying, “Lazarus, come out!” – “John 11:43.” And to the amazement of all those present, Lazarus emerged from the tomb, fully alive and restored to health. So, from the aspect of Jewish Tradition Lazarus had been dead for too long for the Jewish tradition of resurrection within three days to apply. But Jesus was not bound by tradition or human limitations then and nor is he now.

In addition, when Jesus raised Lazarus from the dead, he showed that he was not just a teacher or a prophet, (he was yes both of these) but he was also the very Son of God who had the power to conquer sin and death. Of course we recognise that this event foreshadowed his own death and resurrection and gives us a glimpse of the power and glory that would be revealed on Easter morning.

This story is important for a variety of reasons, one of the most essential of which being the message it delivers about the character of Jesus Christ. You have to understand that Jesus wasn’t merely a man who was capable of doing miracles. In point of fact, he was the physical manifestation of the resurrection itself. Through the use of his power, he was able to restore hope to people who had given up on it and bring the dead back to life.

The resurrection of Jesus Christ stands out as the most significant event to ever take place in the history of the human race. It is the bedrock upon which Christian faith is built and the wellspring from which Christian hope flows. Jesus’s sacrifice on the cross and subsequent resurrection opened the door for us to have eternal life and to have our relationship with God restored.

As the apostle, Paul wrote in “1 Corinthians 15:17-19”, “And if Christ has not been raised, your faith is futile; you are still in your sins. Then those also who have fallen asleep in Christ are lost. If only for this life we have hope in Christ, we are of all people most to be pitied.

But praise God, Jesus has been raised from the dead, and we have the assurance of eternal life through faith in him. As Jesus himself said in “John 11:25-26”, “I am the resurrection and the life. The one who believes in me will live, even though they die; and whoever lives by believing in me will never die. Do you believe this?”

They are words that give us hope, words that give us life, and words that call us to respond to Jesus’ call to a new life and salvation. Believing in Jesus is not merely an academic or intellectual endeavour; rather, it is a choice that can alter the course of our lives and demands us to put our faith into action.

James 2:17” reminds us, “faith by itself if it is not accompanied by action, is dead.” and it reminds us that we must seek to live in a way that honours God and reflects his love and grace to others. We must turn away from our old ways of living and embrace the new life that Jesus offers us. Believing in Jesus is not just an intellectual exercise, or academic endeavour but a life-changing pathway of decision that requires us to put our faith into action.

And as we do this, we can be confident that we have eternal life through faith in Jesus Christ. As he himself said in “John 3:16”, “For God so loved the world that he gave his one and only Son, that whoever believes in him shall not perish but have eternal life.


So, as we celebrate the resurrection of Jesus this Easter season may us never lose sight of the fact that Jesus is both the resurrection and the life, and that it is only through him that we can be saved from the effects of sin and given eternal life. May we take hold of the new life that he provides us, and may the way that we live bring praise and adoration to the name of our Lord and Saviour Jesus Christ. Let’s go forward with confidence, knowing that the power that resurrected Jesus from the dead is at work in us, transforming us and making us new. Let’s go forth with the knowledge that the power that raised Jesus from the dead is at work in us reflecting the hope and joy that we have in him.

Just as Jesus raised Lazarus from the dead, he offers us the promise of eternal life. We do not have to fear death, for we know that in him we have the victory over it. So let’s us put our faith in him and trust in his power to bring life out of death, hope out of despair, and joy out of sorrow.


A Ressurreição de Lázaro


Na tradição judaica, o Talmude de Jerusalém nos diz: “Durante os três primeiros dias após a morte, a alma flutua acima do corpo, pensando que voltará ao corpo”. Quando a alma vê o corpo, que a aparência do rosto mudou, ela deixa o corpo e segue seu caminho”. – “Yevamot 16,3”.

Essa idéia coloca um forte foco no significado de tratar o corpo dos falecidos com respeito e reverência ao longo desse tempo. O pano de fundo é que quando estávamos de luto pela perda de nossos entes queridos, era um conforto acreditar que sua alma ainda estava com eles, e que eles estavam honrando sua memória tratando seu corpo com respeito. Isso foi feito como uma forma de prestar homenagem à pessoa que haviam perdido.

Mas, quando Jesus viveu, será que aqueles que seguiam a tradição judaica tinham esse conceito em mente? A resposta correta é “sim”.

Na fé cristã que seguimos, esses versículos de “1 Coríntios 6,19-20” servem como um poderoso lembrete de que nossos corpos são templos do Espírito Santo e que devemos glorificar a Deus com nossos corpos. “O senhor ainda não aprendeu que seu corpo é a casa do Espírito Santo que Deus lhe deu, e que ele vive dentro de si? Seu próprio corpo não lhe pertence. Pois Deus o comprou com um grande preço. Portanto, use cada parte do seu corpo para devolver a glória a Deus, porque Ele é o dono”. – Bíblia viva

Esses versículos também nos lembram que devemos honrar a Deus com nossos corpos. O que significa que, mesmo depois da morte, nossos corpos devem ser tratados com reverência e dignidade, uma vez que eles já foram a morada do Espírito Santo. Isso porque nossos corpos foram outrora a morada do Espírito Santo.

O que isso tem a ver com a história muito familiar de Lázaro?

Permita-me, em primeiro lugar, contar-nos a história relacionada com – Maria, Marta, Lázaro e Jesus.

A história bíblica é encontrada em – “João 11, 1-44” e é um poderoso testemunho do poder que dá vida a Jesus Cristo.

Qual era exatamente o problema?

Na narrativa, temos um vislumbre da profunda conexão que Jesus compartilhou com seus discípulos Marta, Maria, e Lázaro. Depois de saber que seu irmão Lázaro estava em estado crítico, as irmãs de Lázaro rezaram a Jesus, implorando-lhe que viesse e restabelecesse a saúde de seu irmão. Mas, em vez de apressar-se em ajudá-las, Jesus se atrasou dois dias antes de fazer a caminhada até Betânia “João 11, 5-6”.

Tanto Marta como Maria foram dominadas pela tristeza e pela apreensão durante esses dois dias de atraso. Esse atraso pode parecer cruel ou insensível, mas foi feito por uma razão muito específica. É fácil compreender por que Martha e Mary ficaram inconsoláveis, confusas e superadas pela tristeza.

Quando Jesus finalmente chegou em Betânia, Lázaro já estava morto e enterrado há quatro dias. Marta e Maria estavam compreensivelmente desoladas, mas Jesus as consolou, dizendo: “Eu sou a ressurreição e a vida”. Quem crê em mim viverá, ainda que morra; e quem vive crendo em mim, nunca morrerá” – “João 11, 25-26”.

E então, num momento que deve ter parecido bom demais para ser verdade, Jesus chamou o corpo sem vida de Lázaro, dizendo: “Lázaro, sai daí”! – “João 11, 43”. E para espanto de todos os presentes, Lázaro emergiu do túmulo, totalmente vivo e restaurado à saúde. Assim, do aspecto da tradição judaica, Lázaro estava morto há muito tempo para que a tradição judaica da ressurreição se aplicasse dentro de três dias. Mas Jesus não estava vinculado à tradição ou às limitações humanas de então e nem está agora.

Além disso, quando Jesus ressuscitou Lázaro dos mortos, ele mostrou que não era apenas um mestre ou um profeta, (ele era sim os dois), mas era também o próprio Filho de Deus que tinha o poder de vencer o pecado e a morte. É claro que reconhecemos que esse acontecimento prefigurava sua própria morte e ressurreição e nos dá um vislumbre do poder e da glória que seriam revelados na manhã da Páscoa.

Esta história é importante por diversas razões, uma das mais essenciais das quais é a mensagem que ela transmite sobre o caráter de Jesus Cristo. O senhor tem que entender que Jesus não era apenas um homem capaz de fazer milagres. Na verdade, ele era a manifestação física da própria ressurreição.

Através do uso de seu poder, ele foi capaz de restituir a esperança às pessoas que haviam desistido dela e trazer os mortos de volta à vida.

A ressurreição de Jesus Cristo destaca-se como o acontecimento mais significativo da história da raça humana. É a base sobre a qual se constrói a fé cristã e a fonte da qual brota a esperança cristã. O sacrifício de Jesus na cruz e a ressurreição subseqüente nos abriram a porta para termos vida eterna e para termos nossa relação com Deus restaurada.

Como o apóstolo Paulo escreveu em 1 Coríntios 15, 17-19: “E se Cristo não ressuscitou, vossa fé é inútil; vós ainda estais em vossos pecados”. Então também aqueles que adormeceram em Cristo estão perdidos. Se só por esta vida temos esperança em Cristo, somos, de todas as pessoas, os mais miseráveis”.

Mas louvado seja Deus, Jesus ressuscitou dentre os mortos, e temos a certeza da vida eterna pela fé nEle. Como o próprio Jesus disse em “João 11, 25-26”: “Eu sou a ressurreição e a vida”. Aquele que crê em mim viverá, ainda que morra; e aquele que vive crendo em mim nunca morrerá. O senhor acredita nisso?”.

São palavras que nos dão esperança, palavras que nos dão vida, palavras que nos chamam a responder ao chamado de Jesus para uma nova vida e salvação. Crer em Jesus não é apenas um esforço acadêmico ou intelectual; é uma escolha que pode alterar o curso de nossas vidas e nos exige que ponhamos nossa fé em ação.

“Tiago 2,17 nos lembra que “a fé por si mesma, se não for acompanhada de ação, está morta” e nos lembra que devemos procurar viver de maneira que honre a Deus e reflita seu amor e sua graça aos outros. Devemos afastar-nos de nossas velhas maneiras de viver e abraçar a nova vida que Jesus nos oferece. Acreditar em Jesus não é apenas um exercício intelectual, ou um esforço acadêmico, mas um caminho de decisão que muda a vida e nos obriga a colocar nossa fé em ação.

E como fazemos isso, podemos estar confiantes de que temos vida eterna através da fé em Jesus Cristo. Como ele mesmo disse em “João 3,16”: “Porque Deus amou tanto o mundo que deu seu Filho único, para que todo aquele que nele crê não pereça, mas tenha a vida eterna”.


Assim, ao celebrarmos a ressurreição de Jesus neste tempo pascal, podemos nunca perder de vista o fato de que Jesus é tanto a ressurreição quanto a vida, e que só através dele podemos ser salvos dos efeitos do pecado e receber a vida eterna. Que possamos tomar posse da nova vida que Ele nos proporciona, e que a maneira como vivemos traga louvor e adoração ao nome de nosso Senhor e Salvador Jesus Cristo.

Avancemos com confiança, sabendo que o poder que ressuscitou Jesus dos mortos está atuando em nós, transformando-nos e fazendo-nos novos. Avancemos com o conhecimento de que o poder que ressuscitou Jesus dentre os mortos está em ação em nós, refletindo a esperança e a alegria que temos nele.

Assim como Jesus ressuscitou Lázaro dos mortos, ele nos oferece a promessa da vida eterna. Não temos que temer a morte, pois sabemos que nele temos a vitória sobre ela. Portanto, vamos depositar nele nossa fé e nossa confiança em seu poder de tirar a vida da morte, a esperança do desespero e a alegria da tristeza.


La résurrection de Lazare

Introduction :

Dans la tradition juive, le Talmud de Jérusalem nous dit : “Pendant les trois premiers jours après la mort, l’âme flotte au-dessus du corps, pensant qu’elle y retournera. Lorsque l’âme voit le corps, que l’apparence du visage a changé, elle quitte le corps et s’en va.” – Yevamot 16:3.

Cette idée met l’accent sur l’importance de traiter le corps du défunt avec respect et révérence tout au long de cette période. En effet, lorsque nous pleurions la perte d’un être cher, il était réconfortant de penser que son âme était toujours avec lui et qu’il honorait sa mémoire en traitant son corps avec respect. C’était une façon de rendre hommage à la personne qu’ils avaient perdue.

Pourtant, lorsque Jésus vivait, ceux qui suivaient la tradition juive avaient-ils ce concept à l’esprit ? La bonne réponse est “oui”.

Dans la foi chrétienne qui est la nôtre, ces versets de “1 Corinthiens 6:19-20” nous rappellent avec force que nos corps sont des temples du Saint-Esprit et que nous devons glorifier Dieu avec nos corps. “N’avez-vous pas encore appris que votre corps est la demeure du Saint-Esprit que Dieu vous a donné, et qu’il vit en vous ? Votre corps ne vous appartient pas. Car Dieu vous a acheté à un grand prix. Utilisez donc chaque partie de votre corps pour rendre gloire à Dieu, car c’est à lui qu’il appartient. – Bible vivante

Ces versets nous rappellent également que nous devons honorer Dieu avec notre corps. Cela signifie que même après la mort, notre corps doit être traité avec révérence et dignité, car il était autrefois la demeure du Saint-Esprit. C’est parce que nos corps étaient autrefois la demeure du Saint-Esprit.

Quel est le rapport avec l’histoire très familière de Lazare ?

Permettez-moi d’abord de vous raconter l’histoire de Marie, Marthe, Lazare et Jésus.

L’histoire biblique se trouve dans “Jean 11:1-44” et c’est un témoignage puissant de la puissance vivifiante de Jésus-Christ.

Quel était exactement le problème ?

Dans le récit, nous avons un aperçu du lien profond que Jésus partageait avec ses disciples Marthe, Marie et Lazare. Après avoir appris que leur frère Lazare était dans un état critique, les sœurs de Lazare ont prié Jésus, l’implorant de venir redonner la santé à leur frère. Mais au lieu de se précipiter à leur secours, Jésus attendit deux jours avant de se rendre à Béthanie (Jean 11:5-6).

Marthe et Marie ont été envahies par le chagrin et l’appréhension à cause de ces deux jours de retard. Ce retard peut sembler cruel ou insensible, mais il était motivé par une raison bien précise. Il est facile de comprendre pourquoi Marthe et Marie étaient inconsolables, confuses et accablées de chagrin.

Lorsque Jésus est finalement arrivé à Béthanie, Lazare était déjà mort et enterré depuis quatre jours. Marthe et Marie avaient le cœur brisé, ce qui est compréhensible, mais Jésus les a réconfortées en disant : “Je suis la résurrection et la vie. Celui qui croit en moi vivra, même s’il meurt ; et celui qui vit en croyant en moi ne mourra jamais” – “Jean 11:25-26”.

Puis, dans un moment qui a dû sembler trop beau pour être vrai, Jésus a appelé le corps inanimé de Lazare en disant : “Lazare, sors !”. – Jean 11:43. Et à la stupéfaction de tous ceux qui étaient présents, Lazare sortit du tombeau, pleinement vivant et rétabli dans sa santé. Du point de vue de la tradition juive, Lazare était donc mort depuis trop longtemps pour que la tradition juive de résurrection dans les trois jours s’applique. Mais Jésus n’était pas lié par la tradition ou les limites humaines à l’époque, et il ne l’est pas non plus aujourd’hui.

En outre, en ressuscitant Lazare, Jésus a montré qu’il n’était pas seulement un enseignant ou un prophète (il était bien l’un et l’autre), mais aussi le Fils de Dieu lui-même, qui avait le pouvoir de vaincre le péché et la mort. Bien entendu, nous reconnaissons que cet événement préfigure sa propre mort et sa résurrection et nous donne un aperçu de la puissance et de la gloire qui seront révélées au matin de Pâques.

Cette histoire est importante pour toute une série de raisons, l’une des plus essentielles étant le message qu’elle délivre sur le caractère de Jésus-Christ. Il faut comprendre que Jésus n’était pas simplement un homme capable de faire des miracles. En fait, il était la manifestation physique de la résurrection elle-même.

Par sa puissance, il a pu redonner espoir à des gens qui l’avaient abandonné et ramener les morts à la vie.

La résurrection de Jésus-Christ est l’événement le plus important de l’histoire de l’humanité. Elle est le fondement de la foi chrétienne et la source de l’espérance chrétienne. Le sacrifice de Jésus sur la croix et sa résurrection ont ouvert la porte à la vie éternelle et au rétablissement de notre relation avec Dieu.

Comme l’a écrit l’apôtre Paul dans “1 Corinthiens 15:17-19”, “Si le Christ n’est pas ressuscité, votre foi est vaine, vous êtes encore dans vos péchés. Et ceux qui se sont endormis en Christ sont perdus. Si c’est seulement pour cette vie que nous espérons en Christ, nous sommes de tous les hommes les plus à plaindre”.

Mais Dieu soit loué, Jésus est ressuscité des morts et nous avons l’assurance de la vie éternelle par la foi en lui. Comme Jésus lui-même l’a dit dans “Jean 11:25-26”, “Je suis la résurrection et la vie. Celui qui croit en moi vivra, même s’il meurt ; et celui qui vit en croyant en moi ne mourra jamais. Croyez-vous cela ?”

Ce sont des mots qui nous donnent de l’espoir, des mots qui nous donnent la vie et des mots qui nous invitent à répondre à l’appel de Jésus à une vie nouvelle et au salut. Croire en Jésus n’est pas simplement un effort académique ou intellectuel ; c’est plutôt un choix qui peut changer le cours de notre vie et qui nous demande de mettre notre foi en action.

“Jacques 2:17 nous rappelle que “la foi en elle-même, si elle n’est pas accompagnée d’actes, est morte” et nous rappelle que nous devons chercher à vivre d’une manière qui honore Dieu et reflète son amour et sa grâce aux autres. Nous devons nous détourner de nos anciens modes de vie et embrasser la vie nouvelle que Jésus nous offre. Croire en Jésus n’est pas seulement un exercice intellectuel ou un effort académique, mais un chemin de décision qui change la vie et qui exige que nous mettions notre foi en action.

Et en faisant cela, nous pouvons être sûrs que nous avons la vie éternelle par la foi en Jésus-Christ. Comme il l’a dit lui-même dans “Jean 3:16”, “Car Dieu a tant aimé le monde qu’il a donné son Fils unique, afin que quiconque croit en lui ne périsse pas, mais ait la vie éternelle”.

Conclusion :

Alors que nous célébrons la résurrection de Jésus en cette période de Pâques, ne perdons jamais de vue que Jésus est à la fois la résurrection et la vie, et que c’est seulement par lui que nous pouvons être sauvés des effets du péché et recevoir la vie éternelle. Saisissons la nouvelle vie qu’il nous offre et faisons en sorte que notre mode de vie soit une source de louange et d’adoration pour le nom de notre Seigneur et Sauveur Jésus-Christ.

Avançons avec confiance, sachant que la puissance qui a ressuscité Jésus d’entre les morts est à l’œuvre en nous, nous transformant et nous rendant nouveaux. Avançons avec la certitude que la puissance qui a ressuscité Jésus d’entre les morts est à l’œuvre en nous, reflétant l’espoir et la joie que nous avons en lui.

Tout comme Jésus a ressuscité Lazare, il nous offre la promesse de la vie éternelle. Nous n’avons pas à craindre la mort, car nous savons qu’en lui nous avons la victoire sur elle. Mettons donc notre foi en lui et faisons confiance à son pouvoir de faire sortir la vie de la mort, l’espoir du désespoir et la joie de la tristesse.


Воскресіння Лазаря


В єврейській традиції, Єрусалимський Талмуд розповідає: “Перші три дні після смерті душа літає над тілом, думаючи, що вона повернеться в тіло. Коли душа бачить тіло, що вигляд обличчя змінився, вона залишає тіло і йде своєю дорогою”. – “Євамот 16:3”.

Ця ідея робить сильний акцент на важливості поводження з тілом померлого з повагою і шаною протягом усього цього часу. Це пояснюється тим, що коли ми оплакували втрату наших близьких, було втішно вірити, що їхня душа все ще з ними, і що вони вшановують їхню пам’ять, ставлячись до їхнього тіла з повагою. Це робилося як спосіб віддати данину поваги людині, яку вони втратили.

Проте, коли жив Ісус, чи мали ті, хто слідував юдейській традиції, таку концепцію в своїй свідомості? Правильна відповідь – “так”.

У християнській вірі, яку ми сповідуємо, ці вірші з “1 Коринтян 6:19-20” слугують потужним нагадуванням про те, що наші тіла є храмами Святого Духа і що ми повинні прославляти Бога своїми тілами. “Хіба ви ще не зрозуміли, що ваше тіло – це дім Святого Духа, якого дав вам Бог, і що Він живе у вас? Ваше власне тіло вам не належить. Бо Бог викупив тебе за велику ціну. Тож використовуй кожну частину свого тіла, щоб віддати славу Богові, бо воно належить Йому”. – Жива Біблія

Ці вірші також нагадують нам, що ми повинні вшановувати Бога своїм тілом. Це означає, що навіть після смерті до наших тіл слід ставитися з благоговінням і гідністю, оскільки вони колись були місцем проживання Святого Духа. Це тому, що наші тіла колись були місцем перебування Святого Духа.

Яке відношення це має до дуже знайомої нам історії про Лазаря?

Дозвольте мені спочатку розповісти нам історію, яка стосується Марії, Марти, Лазаря та Ісуса.

Біблійну історію можна знайти в “Івана 11:1-44”, і вона є потужним свідченням життєдайної сили Ісуса Христа.

У чому саме полягала проблема?

В цій історії ми бачимо глибокий зв’язок, який Ісус мав зі своїми учнями Мартою, Марією та Лазарем. Дізнавшись, що їхній брат Лазар перебуває в критичному стані, сестри Лазаря помолилися до Ісуса, благаючи Його прийти і повернути їхньому братові здоров’я. Але замість того, щоб поспішити до них, Ісус прийшов до них і вилікував їх. Але замість того, щоб поспішити їм на допомогу, Ісус затримався на два дні, перш ніж вирушити до Віфанії “Івана 11:5-6”.

І Марту, і Марію охопив смуток і тривога через ці два дні затримки. Ця затримка може здатися жорстокою або бездушною, але вона була зроблена з цілком конкретної причини. Неважко зрозуміти, чому Марта і Марія були невтішно збентежені і охоплені горем.

 Коли Ісус нарешті прибув до Віфанії, Лазар вже чотири дні як помер і був похований. Марта і Марія, зрозуміло, були розбиті горем, але Ісус заспокоїв їх, кажучи: “Я є воскресіння і життя. Хто вірує в мене, той житиме, хоч і помре; і хто живе, віруючи в мене, ніколи не помре” – “Ів. 11:25-26”.

А потім, у момент, який, мабуть, здавався занадто гарним, щоб бути правдою, Ісус покликав бездиханне тіло Лазаря: “Лазарю, виходь!” – “Івана 11:43”. І на подив усіх присутніх, Лазар вийшов з гробу, повністю живий і здоровий. Отже, з точки зору єврейської традиції, Лазар був мертвий занадто довго, щоб до нього можна було застосувати єврейську традицію воскресіння протягом трьох днів. Але Ісус не був зв’язаний традиціями чи людськими обмеженнями тоді, як і зараз.

Крім того, коли Ісус воскресив Лазаря з мертвих, Він показав, що Він був не просто вчителем чи пророком (Він був і тим, і іншим), але Він також був самим Сином Божим, який мав владу перемогти гріх і смерть. Звичайно, ми усвідомлюємо, що ця подія провістила його власну смерть і воскресіння і дає нам уявлення про силу і славу, які будуть об’явлені вранці на Великдень.

Ця історія важлива з багатьох причин, однією з найважливіших з яких є послання, яке вона несе про характер Ісуса Христа. Ви повинні розуміти, що Ісус був не просто людиною, здатною творити чудеса. По суті, він був фізичним проявом самого воскресіння.

Використовуючи свою силу, він зміг повернути надію людям, які зневірилися в ній, і повернути до життя мертвих.

Воскресіння Ісуса Христа виділяється як найбільш значуща подія, яка коли-небудь відбувалася в історії людського роду. Воно є основою, на якій будується християнська віра, і джерелом, з якого витікає християнська надія. Жертва Ісуса на хресті та його воскресіння відкрили нам двері до вічного життя та відновлення наших стосунків з Богом.

Як писав апостол Павло в “1 Коринтян 15:17-19”: “А коли Христос не воскрес, то віра ваша марна, ви все ще у своїх гріхах. Тоді й ті, хто заснув у Христі, загинули. Якщо тільки для цього життя ми маємо надію в Христі, то ми найбільше з усіх людей заслуговуємо жалю”.

Але, слава Богу, Ісус воскрес із мертвих, і ми маємо запевнення вічного життя через віру в Нього. Як сказав сам Ісус в “Івана 11:25-26”: “Я є воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, той житиме, хоч і помре; і хто живе, віруючи в Мене, ніколи не помре. Чи вірите ви в це?”

Це слова, які дають нам надію, слова, які дають нам життя, і слова, які закликають нас відповісти на заклик Ісуса до нового життя і спасіння. Віра в Ісуса – це не просто академічне чи інтелектуальне зусилля, це вибір, який може змінити хід нашого життя і вимагає від нас втілення нашої віри в дії.

“Якова 2:17” нагадує нам, що “віра сама по собі, якщо вона не супроводжується ділом, мертва”, і нагадує нам, що ми повинні прагнути жити так, щоб вшановувати Бога і відображати його любов і милість до інших. Ми повинні відвернутися від нашого старого способу життя і прийняти нове життя, яке пропонує нам Ісус. Віра в Ісуса – це не просто інтелектуальна вправа чи академічна спроба, а рішення, що змінює життя, яке вимагає від нас втілення нашої віри в дії.

І коли ми це робимо, ми можемо бути впевнені, що маємо вічне життя через віру в Ісуса Христа. Як він сам сказав в “Івана 3:16”: “Так бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.


Отже, святкуючи воскресіння Ісуса в цей Великодній час, нехай ми ніколи не втрачаємо з поля зору той факт, що Ісус є воскресінням і життям, і що тільки через Нього ми можемо бути врятовані від наслідків гріха і отримати вічне життя. Нехай же ми візьмемося за нове життя, яке Він нам дарує, і нехай наш спосіб життя приносить хвалу і поклоніння імені нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

Йдімо вперед з упевненістю, знаючи, що сила, яка воскресила Ісуса з мертвих, діє в нас, преображаючи нас і роблячи нас новими. Йдімо вперед, знаючи, що сила, яка воскресила Ісуса з мертвих, діє в нас, відображаючи надію і радість, яку ми маємо в Ньому.

Так само, як Ісус воскресив Лазаря з мертвих, Він пропонує нам обітницю вічного життя. Ми не повинні боятися смерті, бо знаємо, що в Ньому маємо перемогу над нею. Тож увіруймо в Нього і довірмося Його силі дарувати життя зі смерті, надію з відчаю і радість зі смутку.


Lazarus’un Dirilişi


Yahudi geleneğinde, Kudüs Talmudu bize şöyle der: “Ölümden sonraki ilk üç gün boyunca ruh, bedene geri döneceğini düşünerek bedenin üzerinde süzülür. Ruh bedeni gördüğünde, yüzün görünüşü değişmiştir, bedeni terk eder ve kendi yoluna gider.” – “Yevamot 16:3.”

Bu fikir, bu süre boyunca ölünün bedenine saygı ve hürmetle davranmanın önemine güçlü bir şekilde odaklanır. Bunun arka planında, sevdiklerimizi kaybetmenin yasını tutarken, ruhlarının hala onlarla birlikte olduğuna ve bedenlerine saygılı davranarak anılarını onurlandırdıklarına inanmanın bir teselli olduğu yatar. Bu, kaybettikleri kişiye saygı göstermenin bir yolu olarak yapılıyordu.

Ancak İsa yaşarken, Yahudi geleneğini takip edenlerin aklında bu kavram var mıydı? Doğru yanıt “evet “tir.

Takip ettiğimiz Hıristiyan inancında, “1. Korintliler 6:19-20” ayetleri bedenlerimizin Kutsal Ruh’un tapınakları olduğunu ve bedenlerimizle Tanrı’yı yüceltmemiz gerektiğini güçlü bir şekilde hatırlatır. “Bedeninizin Tanrı’nın size verdiği Kutsal Ruh’un evi olduğunu ve onun sizin içinizde yaşadığını hâlâ öğrenmediniz mi? Kendi bedeniniz size ait değildir. Çünkü Tanrı sizi büyük bir bedelle satın aldı. Bu yüzden bedeninizin her parçasını Tanrı’ya yücelik vermek için kullanın, çünkü bedeninizin sahibi O’dur.” – Yaşayan Kutsal Kitap

Bu ayetler aynı zamanda bedenlerimizle Tanrı’yı onurlandırmamız gerektiğini de hatırlatmaktadır. Yani ölümden sonra bile bedenlerimiz bir zamanlar Kutsal Ruh’un konutu olduğu için onlara saygı ve hürmetle davranılmalıdır. Çünkü bedenlerimiz bir zamanlar Kutsal Ruh’un konutuydu.

Bunun Lazar’ın çok tanıdık öyküsüyle ne ilgisi var?

Önce bize Meryem, Marta, Lazar ve İsa ile ilgili öyküyü anlatayım.

İncil’de yer alan bu öykü “Yuhanna 11:1-44” ayetlerinde yer alır ve İsa Mesih’in yaşam veren gücüne güçlü bir tanıklıktır.

Sorun tam olarak neydi?

Anlatıda, İsa’nın öğrencileri Marta, Meryem ve Lazarus ile paylaştığı derin bağa bir göz atarız. Kardeşleri Lazar’ın durumunun kritik olduğunu öğrenen Lazar’ın kız kardeşleri İsa’ya dua ederek gelip kardeşlerini sağlığına kavuşturması için yalvardılar. Ancak İsa onlara yardım etmek için acele etmek yerine, Beytanya’ya gitmeden önce iki gün gecikti “Yuhanna 11:5-6.”

Hem Marta hem de Meryem bu iki günlük gecikmeden dolayı üzüntü ve endişeye kapıldılar. Bu gecikme zalimce ya da duygusuzca görünebilir, ancak çok özel bir nedenle yapılmıştır. Marta ve Meryem’in neden teselli edilemez bir şaşkınlık ve keder içinde olduklarını anlamak kolaydır.

İsa nihayet Beytanya’ya vardığında, Lazar çoktan ölmüş ve dört gün önce gömülmüştü. Marta ve Meryem’in üzüntüleri anlaşılabilirdi, ama İsa onları teselli ederek şöyle dedi: “Diriliş ve yaşam Ben’im. Bana iman eden ölse bile yaşayacaktır; bana iman ederek yaşayan ise asla ölmeyecektir” – “Yuhanna 11:25-26.”

Ve sonra, gerçek olamayacak kadar iyi görünen bir anda, İsa Lazar’ın cansız bedenine seslenerek, “Lazar, dışarı çık!” dedi. – “Yuhanna 11:43.” Ve orada bulunan herkesi hayrete düşüren bir şekilde, Lazar mezardan tamamen canlı ve sağlığına kavuşmuş olarak çıktı. Yahudi geleneği açısından Lazar üç gün içinde dirilme geleneğinin uygulanamayacağı kadar uzun bir süre ölü kalmıştı. Ancak İsa o zaman da geleneklere ya da insani sınırlamalara bağlı değildi, şimdi de değil.

Buna ek olarak, İsa Lazar’ı ölümden dirilttiğinde, sadece bir öğretmen ya da peygamber olmadığını (evet bunların her ikisiydi), aynı zamanda günahı ve ölümü yenme gücüne sahip olan Tanrı’nın Oğlu olduğunu gösterdi. Elbette bu olayın kendi ölümünün ve dirilişinin habercisi olduğunu ve bize Paskalya sabahı ortaya çıkacak olan güç ve görkemin bir anlık görüntüsünü verdiğini kabul ediyoruz.

Bu öykü çeşitli nedenlerden dolayı önemlidir, bunlardan en önemlilerinden biri de İsa Mesih’in karakteri hakkında verdiği mesajdır. İsa’nın sadece mucizeler yapabilen bir adam olmadığını anlamalısınız. Aslında o, dirilişin fiziksel tezahürünün ta kendisiydi.

Gücünü kullanarak, umudunu yitirmiş insanlara umutlarını geri verebilmiş ve ölüleri hayata döndürebilmiştir.

İsa Mesih’in dirilişi, insan ırkının tarihinde gerçekleşmiş en önemli olay olarak öne çıkmaktadır. Hıristiyan inancının üzerine inşa edildiği temel kaya ve Hıristiyan umudunun aktığı kaynaktır. İsa’nın çarmıhta kurban edilişi ve ardından dirilişi, sonsuz yaşama sahip olmamız ve Tanrı’yla ilişkimizin yeniden tesis edilmesi için bize kapı açmıştır.

Elçi Pavlus’un “1. Korintliler 15:17-19 “da yazdığı gibi, “Mesih dirilmemişse, imanınız boştur; hâlâ günahlarınızın içindesiniz. O halde Mesih’te uykuya dalmış olanlar da kayıptır. Yalnızca bu yaşam için Mesih’e umut bağlıyorsak, bütün insanlar arasında en çok acınacak durumda olan biziz.”

Ama Tanrı’ya şükürler olsun ki, İsa ölümden dirildi ve biz ona iman ederek sonsuz yaşam güvencesine sahibiz. İsa’nın “Yuhanna 11:25-26 “da söylediği gibi, “Diriliş ve yaşam Ben’im. Bana iman eden ölse bile yaşayacaktır; bana iman ederek yaşayan ise asla ölmeyecektir. Buna inanıyor musunuz?”

Bu sözler bize umut veren, bize yaşam veren ve bizi İsa’nın yeni bir yaşam ve kurtuluş çağrısına yanıt vermeye çağıran sözlerdir. İsa’ya inanmak sadece akademik ya da entelektüel bir çaba değildir; aksine, yaşamlarımızın gidişatını değiştirebilecek ve imanımızı eyleme geçirmemizi gerektiren bir seçimdir.

“Yakup 2:17” bize “eylemle desteklenmeyen iman tek başına ölüdür” sözünü hatırlatır ve Tanrı’yı onurlandıracak ve O’nun sevgisini ve lütfunu başkalarına yansıtacak şekilde yaşamaya çalışmamız gerektiğini hatırlatır. Eski yaşam biçimlerimize sırtımızı dönmeli ve İsa’nın bize sunduğu yeni yaşamı kucaklamalıyız. İsa’ya inanmak sadece entelektüel bir egzersiz ya da akademik bir çaba değil, imanımızı eyleme dökmemizi gerektiren, hayatımızı değiştiren bir karar yoludur.

Ve bunu yaparken, İsa Mesih’e iman yoluyla sonsuz yaşama sahip olduğumuzdan emin olabiliriz. Kendisinin de “Yuhanna 3:16 “da söylediği gibi, “Çünkü Tanrı dünyayı o kadar sevdi ki, biricik Oğlu’nu verdi, öyle ki O’na iman eden hiç kimse mahvolmasın, sonsuz yaşama kavuşsun.”


Bu Paskalya döneminde İsa’nın dirilişini kutlarken, İsa’nın hem diriliş hem de yaşam olduğu ve sadece onun aracılığıyla günahın etkilerinden kurtulabileceğimiz ve sonsuz yaşama kavuşabileceğimiz gerçeğini asla gözden kaçırmayalım. Bize sağladığı yeni yaşama sımsıkı sarılalım ve yaşam biçimimiz Rabbimiz ve Kurtarıcımız İsa Mesih’in adına övgü ve hayranlık getirsin.

İsa’yı ölümden dirilten gücün içimizde iş başında olduğunu, bizi dönüştürdüğünü ve yeni kıldığını bilerek güvenle ilerleyelim. İsa’yı ölümden dirilten gücün, O’nda sahip olduğumuz umudu ve sevinci yansıtarak içimizde iş başında olduğunu bilerek ilerleyelim.

İsa Lazar’ı ölümden dirilttiği gibi, bize de sonsuz yaşam vaadini sunmaktadır. Ölümden korkmamıza gerek yoktur, çünkü O’nda ölüme karşı zafer kazandığımızı biliyoruz. O halde ona iman edelim ve ölümden yaşam, umutsuzluktan umut ve kederden sevinç çıkarma gücüne güvenelim.




在犹太人的传统中,《耶路撒冷塔木德》告诉我们–“在死后的头三天,灵魂漂浮在身体之上,以为会回到身体中去。当灵魂看到身体,脸的外观已经改变,它就离开身体,走自己的路。” – “Yevamot 16:3″。


然而,当耶稣活着的时候,那些遵循犹太传统的人在他们的头脑中是否有这种概念?正确的回答是 “是的”。

在我们遵循的基督教信仰中,”哥林多前书6:19-20 “中的这些经文有力地提醒我们,我们的身体是圣灵的殿堂,我们应该用我们的身体荣耀上帝。”难道你还不知道你的身体是上帝赐给你的圣灵的家,他住在你里面?你自己的身体并不属于你。因为上帝已经用大价钱买了你。所以,要用你身体的每一部分把荣耀还给神,因为他拥有它。” – 活着的圣经






在这段叙述中,我们可以看到耶稣与他的门徒马大、马利亚和拉撒路之间的深刻联系。在得知他们的兄弟拉撒路处于危急状态后,拉撒路的姐妹们向耶稣祈祷,恳求他来使他们的兄弟恢复健康。但是,耶稣没有急着去帮助她们,而是拖延了两天才赶到伯大尼 “约翰福音11:5-6″。



然后,在一个看起来好得不能再好的时刻,耶稣向拉撒路无生命的身体呼喊,说:”拉撒路,出来吧!” – “约翰福音11:43。” 让所有在场的人感到惊讶的是,拉撒路从坟墓里走了出来,完全活着,恢复了健康。因此,从犹太传统的角度来看,拉撒路已经死了很久了,犹太传统的三天内复活的说法不适用。但耶稣当时并没有受到传统或人类限制的约束,现在也是如此。






但是,赞美上帝,耶稣已经从死里复活,我们通过对他的信仰得到了永生的保证。正如耶稣自己在 “约翰福音11:25-26 “中所说:”我就是复活,就是生命。信我的人虽然死了,也必活着;凡因信我而活着的,必永远不死。你们相信这话吗?”


“雅各书2:17 “提醒我们,”信心本身如果没有行动,就是死的。”它提醒我们,我们必须寻求以尊重上帝的方式生活,并向他人反映他的爱和恩典。我们必须摒弃旧的生活方式,拥抱耶稣为我们提供的新生命。信耶稣不仅仅是一种智力活动,或学术努力,而是一种改变生活的决定途径,需要我们将信仰付诸行动。

当我们这样做的时候,我们可以确信,通过对耶稣基督的信仰,我们拥有了永恒的生命。正如他自己在 “约翰福音3:16 “中所说:”神爱世人,甚至将他的独生子赐给他们,叫一切信他的,不至灭亡,反得永生。”





Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *